Ракети зруйнували найважливішу стратегічну галузь української економіки: наслідки

Для тисяч мешканців Запоріжжя металургійний комбінат «Запоріжсталь» упродовж поколінь залишався головним роботодавцем та символом стабільності. Денис Максишко, який присвятив роботі на підприємстві багато років, так визначає його значення:

"Запоріжсталь" - це не просто велике підприємство, це серце міста"

Про проблеми, заподіяні стратегічній галузі економіки України внаслідок російських обстрілів пише Бі-Бі-Сі

Проте серія ракетних ударів поставила під загрозу існування гіганта. Декілька атак наприкінці літа повністю зупинили роботу заводу, де працюють 8,5 тисяч людей.

За словами Максишка, інфраструктура зазнала масштабних збитків:

«Все обладнання практично повністю знищено. Вікон не лишилося, а в дахах дірки. Доменні печі практично зруйновані»

За даними операційного директора підприємства Олександра Мироненка, всього по об'єкту було випущено 17 ракет. Трагедія забрала життя восьми співробітників, ще 31 особа отримала поранення. Зараз фахівці розчищають завали та оцінюють збитки, проте терміни можливого відновлення залишаються туманними.

Цілеспрямоване руйнування галузі

Серпнева хвиля ударів дала старт системній кампанії зі знищення української металургії. Ракети торкнулися всіх профільних заводів країни, багато з них — неодноразово.

До початку повномасштабного вторгнення металургійний та гірничодобувний сектор формували близько 10% ВВП України та забезпечували третину експортних доходів. Галузь давала роботу більш ніж півмільйону людей, утримуючи приблизно 8% усіх робочих місць у країні. На сьогоднішній день, як зазначає Мироненко, цей внесок упав практично до нуля.

«Очевидно, що вони намагаються зупинити українську економіку і зробити так, щоб Україна не могла отримувати гроші від експорту за кордон, не могла платити податки та зарплати, щоб її міста не могли жити і люди не мали роботи, — підкреслює Олександр Мироненко. — Поки що ці зусилля були дуже ефективними»

Наслідки для бюджетів та соціальної сфери

Ситуація посилюється скороченням числа діючих комбінатів. Якщо до 2014 року в Україні налічувалося 12 металургійних заводів, то до 2018 року їх залишилося дев'ять, а до 2025-го — лише шість. У числі втрачених   «Азовсталь» та комбінат імені Ілліча у Маріуполі.

Під ударом опинилися й інші промислові центри, зокрема Кривий Ріг. Наприкінці вересня найбільше підприємство країни «Арселор Міттал Кривий Ріг» призупинило роботу після п'яти тижнів безперервних обстрілів. Голова Ради оборони міста Олександр Вілкул попередив про критичні наслідки для регіону:

«Це податки до бюджету громади. І це не просто абстрактні цифри. Усі ми розуміємо — це кошти на зарплати бюджетників, на утримання міської інфраструктури, ремонти труб та котелень, це гроші на дитячі садки, соціальну сферу та багато іншого».

Директор GMK Center Станіслав Зінченко зазначає, що податкові відрахування металургів складали до 70% доходів місцевих бюджетів у профільних мономістах. За його словами, від цих виробництв залежить «фізичне виживання міст», а сама індустрія історично була найбільшим інвестором із вкладеннями до 3 млрд. доларів щорічно.

«Смертельна лотерея» експорту та виклики відновлення

Якщо підприємства залишаться закритими, без роботи можуть залишитися сотні тисяч громадян, що спровокує масштабну міграційну кризу. Крім того, втрата металургії боляче вдарить по оборонному потенціалу і майбутньому відновленню країни, адже сталь необхідна як для військових потреб, так і для ремонту зруйнованої інфраструктури (хоча Москва мотивує удари заявами про озброєння, що нібито виробляється на заводах).

Додаткові труднощі створюють логістичні перепони: пошкоджені залізниці та заблоковані порти перетворили експорт продукції на вкрай ризиковану справу.

«Порти фактично заблоковані, – констатує Мироненко. — Кожне судно може бути атаковане, і шанси 50 на 50 — чи вийде, чи ні»

Ситуацію також ускладнюють імпортні квоти на сталь, запроваджені Євросоюзом.

Проте, незважаючи на похмурі прогнози експертів про гуманітарну катастрофу, що насувається, співробітники «Запоріжсталі» не здаються. Вони розбирають завали та намагаються відновити те, що підлягає ремонту.

«Це те саме, що військові роблять в окопах. Звичайні люди борються як солдати за те, щоб завод був живий», — резюмує Денис Максишко.