У Миколаєві відбувся похід, присвячений героїчному десанту Костянтина Ольшанського

25 березня в Миколаєві відбувся традиційний похід пам’яті учасників десанту Костянтина Ольшанського в роки Великої Вітчизняної війни. Саме 25 березня 1944 року загін під командуванням старшого лейтенанта Костянтина Ольшанського вирушив до місця висадки в Миколаївському морському порту.

Учасники заходу, серед яких були і молодь, і люди старшого віку, зібралися біля Братської могили в Солдатському сквері (мікрорайон Жовтневе) та рушили вниз вулицею Ольшанців.

Вони пройшли повз штабу ольшанців, що розміщувався в будинку рибалки Івана Коби, повз будівлі рибколгоспу, працівники якого надали допомогу десантному загону під час підготовки до відправлення, а також повз будинку на вулиці Андрєєва, де містилася радіостанція, яка протягом усього бою підтримувала зв’язок із загоном Ольшанського.

Кінцевим пунктом ходи став причал на березі річки Південний Буг, звідки десант вирушив до елеватора і протягом двох діб утримував оборону Миколаєва. Учасники ходи поділилися своїми думками про героїв війни, закликали вшановувати пам’ять усіх, хто був готовий жертвувати (і жертвував) своїм життям за визволення Батьківщини, після чого поклали квіти до пам’ятного монумента.

Один з організаторів заходу – миколаївський краєзнавець Юрій Решетнік – розповів, що проти невеликого загону ольшанців були кинуті неспівмірно більші сили противника.

- І коли один із німецьких генералів дізнався, що всього їх (ольшанців, – авт.) було 68, а їм протиставили танки, гармати, величезні військові з’єднання, вони відмовлялися в це вірити, бо це суперечило їхній німецькій військовій теорії та тактиці – що такий невеликий загін протистояв такій потужній силі фашистів і витримав цю оборону, - зазначив краєзнавець.

У ході взяв участь і онук одного з ольшанців – Денис Медведєв. Виступаючи перед присутніми, він сказав багато теплих слів про свого діда, якого вже давно немає серед живих.

- Дід був чудовою компанійською людиною – веселим, товариським, добрим… Здавалося б, війна, загибель людей, постійна кров мали б настільки загартувати душу – аж до черствості. Але на День Перемоги й на День визволення міста, коли приїжджав дідусь (він жив у Москві зі своєю родиною, а ми – тут, з мамою), він увесь час плакав, - згадував Денис.

Похід пам’яті щороку відбувається по-різному, хоча місця, здавалося б, залишаються тими самими. Так, цього року в заході взяли участь байкери – на своїх мотоциклах вони супроводжували учасників ходи, а згодом також долучилися до покладання квітів.