Під кригою наростає тепло: Антарктида готується до великих втрат

Антарктида, мов крижаний бастіон планети, стримує величезні маси льоду, що могли б підняти рівень світового океану на десятки метрів. Та нове дослідження попереджає: якщо людство не зменшить викиди парникових газів, до кінця століття і далі, до 2300 року, до 60 відсотків антарктичних шельфових льодовиків можуть стати «нежиттєздатними». Це означає, що під їхнім натиском крижані ріки всередині континенту почнуть неконтрольовано сповзати в море, відкриваючи шлях для підйому рівня океану на приблизно десять метрів — достатньо, щоб переписати карту світових узбереж.

Крижана архітектура, що тримає океани

Шельфові льодовики — це гігантські плавучі платформи, які спираються на море й водночас утримують льодовикові потоки всередині Антарктиди. Вони діють як природні «загати», що стримують рух льоду до океану. Коли ці бар’єри слабшають або руйнуються, глибокі льодовики починають рухатися швидше, викидаючи у воду все більше криги.

Дослідження під керівництвом Клари Бургар з Інституту П’єра-Сімона Лапласа в Парижі показало, що основну загрозу цим льодовим форпостам створює не стільки тепліше повітря, скільки океанська теплова енергія, яка знизу «під’їдає» їх основу. Саме цей прихований процес нині пришвидшується через накопичення тепла в Світовому океані, який поглинає близько 90% енергії, затриманої парниковими газами.

Межа виживання льодових шельфів

Моделювання показує: якщо глобальне потепління перевищить 4,5°C порівняно з доіндустріальним рівнем, більшість льодових шельфів Антарктиди не зможуть зберегти свою структуру. Коли баланс порушується, процес стає лавиноподібним: ослаблений шельф тріскається, тоншає, а крига, що спочивала за ним тисячоліттями, починає прискорено стікати в океан.

Учені підтвердили ці висновки на основі новітніх клімато-кріосферних моделей, що поєднують взаємодію атмосфери, океану та льоду. Їхні симуляції, які тривали місяцями на суперкомп’ютерах, показали високу узгодженість із супутниковими спостереженнями за останні десятиліття — від Ларсена до Амундсена.

Найуразливіші регіони — Західна Антарктида

Не всі шельфи здадуться одночасно. Найбільший ризик загрожує тим, що контактують із теплими течіями Південного океану — насамперед у Західній Антарктиді. Ці зони вже зараз втрачають товщину швидше, ніж прогнозували ранні кліматичні моделі.

Однак дослідження також дає промінь надії. Якщо обмежити глобальне потепління нижче 2°C, більшість із 64 головних льодових шельфів зможуть залишатися стабільними щонайменше до 2300 року. Це означає, що стримування викидів — не лише абстрактна кліматична мета, а й конкретний механізм захисту світових берегових ліній.

Тепло, яке підточує майбутнє

Вчені зазначають, що для точнішого прогнозу необхідно краще розуміти, як саме океанічне тепло взаємодіє з кригою на межі, де вона починає плавати — у так званих зонах заякорення. Поки що ці місця залишаються майже недослідженими через технічні труднощі: товща криги, холод, темрява. Але саме там вирішується доля континенту.

Навіть невеликі конструкційні зміни — тріщини, відриви або нові льодові рифи — можуть стати «спусковим гачком» катастрофічного обвалу. Так сталося у 2002 році, коли після руйнування шельфу Ларсен B льодовики позаду нього почали ковзати в океан удвічі швидше.

Вибір століття

Дослідження, опубліковане в журналі Nature, робить наголос на тому, що доля Антарктиди — у руках теперішнього покоління. Сценарій високих викидів означатиме поступову, але невідворотну втрату крижаної опори планети. Сценарій помірного потепління — шанс зберегти стабільність і дати світу час адаптуватися.

Майбутнє Антарктиди — це не лише питання полярних льодовиків. Це питання берегових міст, річкових дельт і цілих країн, що можуть опинитися під водою. І поки крига ще тримається, у людства залишається шанс змінити цей сценарій.