Помер "хрещений батько" російського шансону Михайло Гулько, який народився в Україні: чому "Орфей тюремної романтики" був ворогом Кремля

У Нью-Йорку помер Михайло Гулько – один із найвідоміших виконавців російського шансону, якого називали "хрещеним батьком" жанру та "Орфеєм тюремної романтики". Уродженець Харкова пішов із життя 11 серпня, через кілька тижнів після свого 95-річчя.

Про смерть артиста повідомили росмедіа його друзі. Причину смерті наразі не називають.

Гулько народився у 1931 році в Харкові. Його мати була актрисою, піаністкою та співачкою, а батько працював бухгалтером у книготоргівлі. Тож музика в родині звучала постійно.

Майбутній шансоньє змалку займався музикою, співав під акомпанемент матері, а пізніше опанував акордеон. Водночас професію спочатку обрав технічну: закінчив гірничий факультет Московського політехнічного інституту та працював гірничим інженером, зокрема на шахтах Донбасу.

Поворотним моментом стало життя на російській Камчатці. Там Гулько очолив вокально-інструментальний ансамбль і закінчив музичне училище. Після повернення до Москви він уже фактично жив подвійним життям – працював музикантом, виступав у ресторанах і паралельно стикався з проблемами через свій "заборонений" репертуар.

Сам Гулько розповідав про це Дмитру Гордону в інтерв'ю 2012 року. За словами артиста, він виконував пісні, які в СРСР вважалися забороненими, через що неодноразово потрапляв під тиск влади.

"Я співав усе, що, як кажуть, було заборонено, – все заборонене я співав уже в Москві, і там уже мав великі проблеми. Мене звільняли з усіх ресторанів, розформували мої оркестри, мене виселяли з Москви, позбавляли прописки", – згадував він.

У 1980 році Гулько виїхав до США. Оселився в Нью-Йорку, де спочатку виступав у ресторанах Брайтона, а згодом почав записувати платівки.

Гулько розповідав Гордону і про свій переїзд до США. За його словами, на відміну від багатьох емігрантів, він досить швидко знайшов роботу.

"Мені пощастило. Мене впізнавали, я показував, на що здатний, у будь-якому ресторані, куди заходив, починав співати, грати. Мене брали на роботу – і все. Почали надходити чайові, які одразу в 10 разів перевищували зарплату", – згадував він.

Уже 1981 року вийшов його перший альбом – "Синее небо России". У репертуарі співака було чимало композицій про в'язницю, офіцерів, війну, еміграцію та ностальгію.

Цікаво, що саме тюремна тематика породила міф про нібито кримінальне минуле Гулько. Насправді він ніколи не сидів у таборах. Натомість артист справді десятки разів приїжджав із концертами до колоній і в'язниць та виступав перед ув'язненими безкоштовно.

Попри еміграцію до США, з 1993 року артист регулярно приїжджав до Росії з концертами. Його популярність там не зникла навіть через десятиліття. У 2007 році Гулько отримав премію "Шансон року", а у 2009-му видав автобіографію "Доля емігранта".

Водночас останні десятиліття життя Гулько провів далеко від України, де народився. Його творчість стала частиною російськомовної емігрантської культури, а згодом – одним із фундаментів популярного жанру російського шансону.