Чорний ринок смерті: як українські похоронні компанії полюють на клієнтів

В українському похоронному бізнесі конкуренція за клієнтів набуває екстремальних форм. Статтю про корупцію в українському похоронному бізнесі оприлюднює французьке видання Le Monde.

Іван, 39-річний співробітник одеського похоронного бюро «Анубіс», розповідає, як його компанія полює на трупи, щоб встигнути першим прибути на місце події. "Ми полюємо за трупами, - каже він, - як у джунглях: леву дістається найкраща частка, а гієнам - інше". Війна в Україні посилила цей процес, перетворюючи похоронні послуги на жорстокий ринок, де першість є найважливішим чинником успіху.

Принципи роботи в умовах жорсткої конкуренції

«Анубіс» — одне з найбільших похоронних бюро, яке діє по всій Україні, а Івана можна назвати ветераном цієї галузі: він працює тут уже 16 років. В умовах поточної ситуації, коли кожна смерть може бути пов'язана з черговою атакою, його компанія встигає прибути на місце події раніше, ніж поліція чи швидка допомога.

"Я даю свою візитку сім'ям загиблих і говорю, що можу допомогти, якщо вони захочуть", - пояснює Іван.

Співробітники похоронних бюро часто опиняються на місці трагедії раніше ніж офіційні служби: швидка допомога та поліція. Ця практика, за словами Михайла Серебрякова, голови НВО «Разом проти корупції», була поширена і до початку війни. Для багатьох похоронних компаній неофіційні угоди з поліцією, лікарнями та моргами єдина можливість вижити на цьому жорстокому ринку. Іван не бачить у цьому нічого поганого, називаючи такі практики «придбанням інформації», а не корупцією. "Якщо я не погоджуся на ці методи, залишусь без роботи", - стверджує він.

Корупція та зловживання в індустрії

З початку війни розцінки на похоронні послуги в Україні значно зросли. Вартість поховання в «Анубісі» може змінюватись від 500 до 1000 доларів, а ціна труни — до 2500 або 10 тисяч доларів за найрозкішніші варіанти. «Ситуація нагадує проституцію, торгівлю наркотиками та азартні ігри» , — жартує Іван, зазначаючи, що вартість залежить від зовнішнього вигляду клієнта: чим багатшою людина виглядає, тим вища ціна.

Серед найпоширеніших зловживань — так звані «інформатори». Лікарі, співробітники моргів та поліції отримують винагороди за передачу інформації про смерть. Один із лікарів швидкої допомоги в Одесі, який побажав залишитися анонімним, розповів, що за кожне повідомлення про смерть він отримує від 70 до 120 доларів. За його словами, якщо раніше такі практики вважалися неофіційними, тепер вони стали обов'язковими для всіх співробітників. А за «самодіяльність» можуть навіть звільнити.

Соціальна та юридична сторони проблеми

Ринок похоронних послуг в Україні становить понад 2,1 мільярда гривень на рік. Однак, при цьому залишається погано регульованим, що сприяє корупції. Деякі сім'ї військових, не бажаючи приймати «бомжові тарифи» на поховання своїх близьких, змушені доплачувати за більш гідні умови. Водночас випадки тиску з боку військкоматів, які змушують сім'ї обирати приватні похоронні фірми, були поширені по всій країні.

Міністерство розвитку територій України, відповідальне за похоронну індустрію, визнало проблему корупції, але досі не вжило необхідних законодавчих заходів для її усунення. У своєму документі міністерство вказало на існування неформальних угод із представниками правоохоронних органів та лікарями, що порушує права сімей та створює невиправдані переваги для певних компаній.

Чорний ринок смерті в умовах війни

Протидія цієї проблеми стикається з низкою труднощів. Законопроект, розроблений для боротьби з корупцією у похоронній сфері, досі не ухвалений. Олексій Скорик, заступник директора державної похоронної компанії «Спецкомбінат», стверджує, що «чорний ринок» похорону вигідний багатьом зацікавленим сторонам, і багато хто не хоче його припинення. Він вважає, що війна створила «благодатний ґрунт» для розвитку похоронної мафії, оскільки люди переживають за виживання та не схильні приділяти увагу правам померлих та їхніх родичів.

Це складне та багатогранне явище наголошує на існуючій проблемі з корупцією, яка, як і інші нелегальні практики, залишається без належної уваги як з боку суспільства, так і з боку держави.