Місту-супутнику Південноукраїнської АЕС – 50 років

У останню неділю травня Південноукраїнськ — наймолодше місто Миколаївської області — відзначає 50-річний ювілей. Воно стало символом енергетичної незалежності країни та домівкою для тисяч родин. А ще Південноукраїнськ нерозривно пов’язаний з будівництвом Південноукраїнської атомної електростанції — стратегічного енергетичного об’єкта, що визначив і майбутнє міста, і долі його мешканців.

Усе почалося в середині 1970-х. Харківські проєктанти шукали місце для нової АЕС і з-поміж десятків варіантів обрали прибузький край — тут була і вода, і скелі, і технічна доцільність. 5 травня 1975 року був забитий перший геодезичний репер на місці майбутнього реактора — так почалася нова епоха та історія не тільки Південноукраїнської атомної електростанції, але й її міста-супутника. За проєктом його спорудження планувалось в Арбузинці, неподалік від залізничної станції Кавуни, але сталося інакше. 

«Це був доленосний момент для нашого міста, — згадує колишній заступник голови виконкому міської ради Петро Філонок. — У 1976 році начальник будівництва Південноукраїнської АЕС Григорій Соседенко запросив мене оглянути місцевість разом із директором Дніпродзержинського проєктного інституту. Ми приїхали на скелі біля Південного Бугу. Григорій Соседенко показав краєвид — річку, пороги, скелі — і саме красою місцевої природи він переконав проєктантів перенести майбутню забудову міста з Арбузинки сюди. Природа, рельєф і технічні умови були ідеальними».

На новому будівельному майданчику незабаром з’явилися фахівці з усіх куточків тодішнього Радянського Союзу. Приїздили цілими сім’ями: у валізах - мрії, у серцях - надії. У 1976 році заклали фундамент школи №1, за рік відкрили перший дитсадок. Десятки новобудов з’являлися буквально щомісяця — бувало, що здавали по дві-три багатоповерхівки одночасно. Темпи диктували потреби: з усієї України прибували монтажні, будівельні та енергетичні бригади.

АЕС та місто — це була єдина система, як дві половинки одного серця. Петро Філонок пригадує, як ключові рішення ухвалювалися на спільних штабах. Тут обговорювалися розподіли ресурсів, відкривалися нові об’єкти.

Назва міста — Южноукраїнськ, яку воно носило до 2024 року, перш ніж стати Південноукраїнськом, — з’явилася не випадково. За словами колишнього першого заступника голови виконкому міської ради Юрія Сергієнка, варіантів для перейменування тодішньої Костянтинівки-2 було багато: Енергоград, Молодіжне, Бугейськ. Але АЕС називалася Южноукраїнська, залізнична станція — Южноукраїнська, документи велися російською. Так назва закріпилася ще до офіційного рішення Президії Верховної Ради УРСР у квітні 1987-го.

Тоді ж відбулися перші вибори депутатів. Міськвиконком розмістився в Палаці культури “Енергетик”, а назви вулицям давали на місці: проспект Леніна, бульвари Шевченка та Квітковий, Дружби Народів. Весь містобудівний проєкт курував інститут «Укржитлопроєкт» з Дніпродзержинська. Тодішній перший заступник голови виконкому Юрій Сергієнко каже, що більшість ідей, передбачених генеральним планом міста, вдалося реалізувати. 

У 1990-х Південноукраїнськ пережив складну трансформацію. Фінансування зменшилось, будівельні організації згортали діяльність. Але попри все — місто вистояло, а його жителі зрозуміли - треба позбуватися радянських стереотипів та вчитися жити у вільній і незалежній Україні.

З 2020 року Південноукраїнськ став центром територіальної громади, до якої, окрім безпосередньо міста-супутника АЕС, увійшли 4 населені пункти - селище міського типу Костянтинівка та три села – Іванівка, Панкратове, Бузьке. За даними офіційного сайту міської ради на 1 січня 2022 року загальна кількість населення територіальної громади становила майже 42 тисячі осіб. 

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну ця цифра зросла - Південноукраїнськ став прихистком для багатьох внутрішніх переселенців. Втім, на початку війни й саме місто енергетиків теж було за крок від лиха - окупантам дали відсіч буквально за кількадесят кілометрів від Південноукраїнська. І хоча й досі, фактично щодня у безпосередній близькості з населеним пунктом пролітають шахеди та ракети, південноукраїнці не втрачають надії на мирне і щасливе майбутнє. Вони продовжують жити, працювати, мріяти та дбати про свою рідну домівку.

Раніше повідомлялось, що 1 лютого 1985-го на майданчику Південноукраїнської АЕС було розпочато будівництво енергоблоку № 3. А вже за 5 років – 10 лютого 1990-го – третій «мільйонник» ПАЕС було введено в промислову експлуатацію.

Нагадаємо, спостереження за радіаційною обстановкою на Південноукраїнській АЕС здійснюється за допомогою постів автоматизованої системи контролю радіаційної обстановки (АСКРО).