На Миколаївщині спробують знайти сім’ї для ВІЛ-позитивних дітей

Сьогодні в Миколаєві представили соціальний проєкт допомоги ВІЛ-позитивним дітям, який реалізується в області за підтримки представництва Дитячого фонду Організації Об’єднаних Націй «ЮНІСЕФ».

У сфері дитячого ВІЛ/СНІДу фонд працює у двох напрямах. Перший – розвиток сімейних форм виховання для ВІЛ-позитивних дітей.

- Ми намагаємося знайти прийомні сім’ї, опікунів для ВІЛ-позитивних дітей, - розкрив суть проєкту асистент програми з питань захисту дітей «ЮНІСЕФ» Олег Каптар.

Другий напрям – боротьба з дискримінацією ВІЛ-позитивних дітей, яка в Україні, на жаль, ще не викорінена.

Опитування, проведене на замовлення «ЮНІСЕФ» Київським міжнародним інститутом соціології, показало, що 11% респондентів готові усиновити чи удочерити дитину. Але лише 12% із цих 11% дали зрозуміти, що могли б взяти у свою сім’ю дитину зі статусом ВІЛ+. В масштабах всього дослідження це лише 1%.

39% опитаних вважають, що ВІЛ-позитивних дітей слід ізолювати від суспільства.

- Це вже проблема дискримінації та стигми ВІЛ-позитивних дітей, - переконаний О. Каптар.

За даними головного лікаря обласного СНІД-центру Ірини Кочергіної, в області проживає 557 дітей, народжених ВІЛ-позитивними жінками. ВІЛ-позитивних дітей-сиріт на Миколаївщині – 24. Дітей, що перебувають під опікою держави – 29 (у дитячих будинках – 13, у школах-інтернатах – по 8). Від п’яти ВІЛ-позитивних дітей відмовилися батьки.

До ВІЛ-позитивних часто ставляться упереджено, перед ними відчувають страх. Якщо це діти, їх складно влаштувати в дитсадок чи у школу.

- Йому ходити не можна, дихати не можна, бігати не можна. Не дай Боже, вдарився, побачили кров – все, кінець світу, всі зараз будуть ВІЛ-інфіковані! - описала ставлення до таких дітей І. Кочергіна.

Вчителі та медики, через страх перед хворобою, не хочуть бачити таких дітей у своїх класах і групах, констатує національний тренер Програми догляду та підтримки ВІЛ-позитивних дітей Тетяна Скляренко. Відповідно, усиновлення таких дітей – радше диво, ніж нормальний процес.

При цьому не зареєстровано жодного випадку передачі ВІЛ від дитини до дитини. А самі діти, як зазначалося на пресконференції, значно толерантніше ставляться до своїх ВІЛ-позитивних однокласників, ніж, наприклад, учителі, медсестри та батьки здорових дітей.

З 2006 року на базі обласного центру з питань сім’ї, дітей та молоді навчили 136 сімей, які бажали створити прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу. Але на пресконференції згадали лише одну сім’ю, яка висловила бажання взяти на виховання ВІЛ-інфіковану дитину. Нині в області налічується 15 будинків сімейного типу (94 дитини) та 104 прийомні сім’ї (202 дитини). Сімей, які взяли ВІЛ-інфікованих дітей, – жодної. На це скаржилася заступниця директора обласного центру з питань сім’ї, дітей та молоді Ірина Берегеля.

- ВІЛ-позитивні діти також потребують любові та розуміння і мають право на сім’ю, - зазначила керівниця дитячого напряму у «Всеукраїнській мережі ЛЖВ» Катерина Онищенко.

Щоб вирішити цю проблему та подолати упереджене ставлення до дітей з ВІЛ, у різних куточках України проводять тренінги для батьків та опікунів дітей, які живуть із ВІЛ, потенційних батьків і опікунів таких дітей, а також для вчителів і медиків щодо дискримінації ВІЛ-позитивних дітей.

- Бо, здавалося б, нормативна база в Україні існує, але її реалізація залишає бажати кращого. І дуже часто, на жаль, і медперсонал, і працівники шкіл є співучасниками тієї дискримінації, якої зазнають ВІЛ-позитивні діти, - констатує О. Каптар.

Для цього також проводять агітаційну роботу та інформаційні кампанії. Головне – змінити ставлення до таких дітей, зокрема з боку педагогів і медиків.

Учасники проєкту сподіваються донести свої знання до всіх, від кого залежать долі таких дітей, а діти, які живуть з ВІЛ, отримають нормальні сім’ї, друзів і не будуть страждати за те, у чому вони особисто не винні.