400 років тому її боялися навіть після смерті — археологи дослідили незвичайну могилу в Польщі

Деталі

Поховання №75 виявили у 2022 році. Жінці на момент смерті було приблизно 17–19 років, а поховали її, найімовірніше, у середині XVII століття.

Застібка на пальці ноги, на думку дослідників, могла бути частиною першого поховання. З серпом ситуація складніша. Порушений ґрунт і положення кісток дають підстави припустити, що могилу розкрили через деякий час після поховання, перемістили частину тіла і лише тоді поклали над шиєю залізне лезо.

Подібні дії пов’язують з апотропеїчними, або захисними, обрядами. У Центральній та Східній Європі існували уявлення про «небезпечних померлих», які могли повернутися й заподіяти шкоду живим. Замки, серпи, камені та інші предмети використовували, щоб символічно або фізично «утримати» покійника в могилі.

При цьому вчені не знають, чому саме цю жінку могли вважати небезпечною. Причина її смерті також не встановлена.

За соціальним становищем вона, ймовірно, не була бідною. Біля черепа збереглися фрагменти дорогого головного убору з шовку з нитками зі срібла та позолоченого срібла.

Аналіз зубів показав, що жінка виросла в районі Пня. Її мітохондріальна лінія J1c2c1 має зв’язки з населенням північної та західної Європи, але це не означає, що сама вона була приїжджою зі Скандинавії.

Ще одна загадка — незвично висока концентрація міді в ділянці піднебіння та шиї. Можливо, незадовго до смерті або під час похоронного обряду їй помістили в рот або ніс предмет чи речовину, що містила мідь. Що саме це було, дослідники поки що встановити не змогли.

Чому це важливо

Могила стала відомою ще чотири роки тому завдяки ефектному поєднанню серпа та замка. Нова робота важлива тим, що дозволяє перейти від образу «вампірського поховання» до більш обережної реконструкції реального обряду.

Особливо цікавою є можливість повторного розкриття могили. Якщо ця інтерпретація правильна, ставлення до жінки могло змінитися вже після похорону: можливо, якесь подальше нещастя, хвороба чи інша криза змусили місцевих мешканців пов’язати те, що відбувалося, із померлою.

Але довести такий сценарій неможливо. Археологія фіксує дії — замок, серп, порушення могили, — а мотиви людей XVII століття доводиться реконструювати опосередковано.

Тому дослідники говорять не про доведеного «вампіра», а про нестандартне поховання з ймовірними антидемонічними практиками.