Досвід зсередини смерчу: американський вчений розповів, як вижив у центрі потужного торнадо

Американський атмосферний дослідник Перрі Самсон розповів, як під час польових спостережень за суперкомірковими грозами у Канзасі опинився всередині торнадо і вижив. За його словами, буря була настільки темною, що вдень довелося вмикати фари, а коли смерч раптово рушив на групу, автомобіль накрив потік уламків. Щоб уникнути перекидання, він розвернув машину проти вітру, сподіваючись, що аеродинаміка притисне її до землі.

Самсон описав перебування у вихорі як досвід, який неможливо передати звичайними кадрами. Тиск змінювався настільки різко, що виникало відчуття стискання голови, а швидкість вітру поруч сягала 241 км/год. Усередині вона могла бути ще більшою. Торнадо він назвав не «оком» із кіно, а суцільною темною масою з ґрунту, дерев і уламків будівель.

Фахівці пояснюють, що торнадо виникає лише за поєднання кількох чинників: теплого вологого повітря біля поверхні, сухішого шару вище, стабільної «кришки», сухої лінії зіткнення мас та сильного зсуву вітру. Коли горизонтальне обертання переходить у вертикальне, формується мезоциклон. Додатково процес підсилює струминна течія на висоті 8−11 км, яка знижує тиск біля землі.

Такі шторми можуть породжувати вітри до 482 км/год і залишати смугу руйнувань завширшки понад 1,6 км. Передбачити точний маршрут торнадо складно, тому головним пріоритетом є негайний вихід у безпечне місце. Самсон зазначив, що стандартна порада — сховатися в канаві, але того разу він не зміг відчинити двері через силу вітру й залишився в машині.

Після бурі його авто загрузло в багнюці, антена була зігнута, а кузов забило сіном. Учені наголошують: вони не переслідують торнадо заради ризику, а намагаються виміряти процеси, які радари й супутники часто не фіксують. Самсон підсумував, що сучасні методи з використанням дронів і високочутливих радарів — значно безпечніший і ефективніший спосіб вивчати такі явища.