Десять років її проєкти вважали неможливими: як Заха Хадід змінила світ архітектури

Архітекторка іракського походження Заха Хадід понад десять років створювала проєкти, які вважали надто складними для будівництва. Попри критику та численні відмови, вона стала першою жінкою, яка здобула Прітцкерівську премію, і залишила по собі будівлі, що змінили уявлення про сучасну архітектуру.

Про це пише 24 Канал.

Заха Хадід народилася 1950 року в Багдаді. Освіту розпочала в Бейруті, а згодом переїхала до Лондона, де навчалася в Архітектурній асоціації — одному з найвідоміших навчальних закладів у цій галузі.

Після завершення навчання вона працювала в архітектурному бюро Office for Metropolitan Architecture (OMA). Згодом заснувала власну компанію Zaha Hadid Architects, щоб реалізовувати ідеї, які суттєво відрізнялися від традиційних архітектурних рішень.

Хадід відмовлялася від звичних прямих кутів і жорстких геометричних форм. Джерелом натхнення для неї була природа з її плавними лініями, вигинами та складними обрисами.

Проте саме цей підхід тривалий час заважав архітекторці отримувати замовлення. Її роботи критикували за надмірну складність, а деякі колеги сумнівалися, що такі споруди взагалі можна побудувати.

Упродовж понад десяти років Хадід створювала креслення та концепції, які залишалися нереалізованими. Через це за нею закріпилося прізвисько «паперова архітекторка».

Ситуацію ускладнювало й те, що жінкам у тогочасній архітектурній галузі доводилося долати професійні упередження. Однак Хадід не відмовилася від власного стилю навіть після численних невдач.

Перший великий міжнародний успіх прийшов до неї у 1983 році завдяки проєкту The Peak у Гонконзі.

Архітекторка запропонувала незвичайний центр відпочинку, який нагадував горизонтальний хмарочос, розташований по діагоналі на схилі пагорба. Смілива композиція стала одним із найвідоміших ранніх прикладів її творчості.

Хоча The Peak так і не побудували, проєкт привернув увагу міжнародної архітектурної спільноти. Хадід почали пов’язувати з деконструктивізмом — напрямом, для якого характерні нестандартні форми та складні просторові композиції.

Її креслення та архітектурні концепції виставляли в музеях як самостійні мистецькі роботи. Водночас сумніви щодо можливості реалізації таких споруд зберігалися.

Переломним моментом стало будівництво пожежного депо Vitra в Німеччині. Цей об’єкт довів, що незвичайні архітектурні рішення Хадід можна втілювати не лише на папері.

Згодом її бюро почало реалізовувати масштабні проєкти в різних країнах світу. Серед них — міст-павільйон у Сарагосі, Оперний театр Гуанчжоу та Музей транспорту Ріверсайд у Глазго.

До відомих робіт архітекторки також належать Художній музей Елі та Едіт Бродів у Мічигані та бібліотечно-навчальний центр Віденського університету  економіки та бізнесу.

Особливе місце серед її проєктів посідає Національний музей мистецтв XXI століття MAXXI у Римі. За цю споруду Хадід отримала премію Стірлінга від Королівського інституту британських архітекторів.

Критики високо оцінили музей, який поєднав сучасні архітектурні форми з історичним середовищем італійської столиці.

У 2004 році Заха Хадід стала першою жінкою, яка отримала Прітцкерівську премію. Цю нагороду вважають однією з найпрестижніших у світовій архітектурі.

Міжнародне визнання не обмежило її діяльність лише проєктуванням будівель. Хадід також працювала над дизайном ювелірних прикрас, сумок, взуття та театральних декорацій.

Крім того, вона викладала архітектуру в різних навчальних закладах світу, передаючи власний досвід молодим фахівцям.

Заха Хадід померла у 2016 році. До останніх років життя вона продовжувала працювати над архітектурними та дизайнерськими проєктами.