Читачі розповіли, що спричиняє ностальгію за кордоном, але може ввести у ступор іноземців

Туга за батьківщиною може статися як з людиною, яка емігрувала багато років тому, так і зі звичайним туристом, який узяв два тижні відпустки, щоб поніжитися на сонці. Варто нам виїхати за кордон, як те, що раніше було завжди під рукою, раптом, через відсутність, виявляється дорожчим за золото.

Ми  запитали наших читачів, чого найбільше не вистачає нашим людям за кордоном, чому вони нудьгують і що не дістати там ні за які гроші світу.

• Мені сестра до Африки привозила чорний солодовий хліб. Я її просила один шматок тримати в ручній поклажі, щоб я могла його з'їсти прямо в аеропорту. А її вже вдома я пригощала варениками з  манго . Чого тільки не навчишся, коли хочеться вареників! © Emma Vasiliadou / Facebook
• Мені не вистачає аромату троянд. Такого, що був там, удома. Зранку прокидалася від цього запаху: вони росли внизу під вікнами. © Marina Ilyazarov / Facebook
• Живу у Нью-Йорку вже 17 років. Сама я з Пітера. Так і не звикла до відсутності білих ночей. Прямо дратує, що у червні о 9-й вечора вже темно. © Олена Тихонова / Facebook
• Сумую за згущеним молоком... Як багато в цьому слові! Чесно, думала, відпустить, пристрасть вщухне, але, напевно, це якраз той випадок, коли вона тільки спалахує. І нічим неможливо замінити – все не те. © Natalia Nakhlas / Facebook
• Мене часто питали, чого мені не вистачає найбільше у Франції. Казав, лазні . Місцеві ображаються, мовляв, ми маємо сауни. Так, з «комфортною» температурою 60 градусів. © Danayx / AdMe
• Жили у Таїланді. Зайшли якось у магазин, а там пластикові пляшки із олією. Продавці кажуть: «Ми зробимо знижку, заберіть це, будь ласка. Ніхто не знає, що це звідки». Вчиталися в етикетку, а там написано, що виготовлено олію у крихітному селі на Вінниччині, на батьківщині мого чоловіка. Олія пройшла тисячі кілометрів дорогою до Таїланду. © KsuRo Ro / Facebook

• Понад 20 років живу в Ізраїлі. Бракує пір року. Ну як би вони є, умовно назвемо два: дуже спекотне літо та холодне літо, яке називають тут узимку. А я хочу справжньої осені та весни. І ще хочу опалення, коли на вулиці дощ та вітер. © Марина Шестрякова / Facebook
• Живучи в Чехії, сумую за цілодобовими магазинами. Дуже прикро, що о 10–12 годині вечора все закривається. © Jana Holovetska / Facebook
• В Англії мені страшенно не вистачало стрекотіння коників влітку. Хоча вдома я зовсім не звертала на них уваги. © Лариса Швейда / Facebook
• 5 років живу у Польщі, дуже чомусь не вистачає пряників. Таких «Фестивальних», як у дитинстві. Тут зовсім інші, прісні якісь. © Silverchiffa / AdMe
• Я майже 30 років не їла лісову суницю та аґрус! Останній мені ночами снився – великі «волосаті» ягідки. Спочатку і запах антонівки снився. На роботі просила клієнтів, які їздили до Росії, привезти хоч пару яблук — не їсти навіть, а просто подихати ними. © Ольга Хайкіна / Facebook
• Я сумувала за щавлем. І ось у Нідерландах я знайшла його у дикому вигляді на природі. Місцеві ледь непритомніли, коли побачили, як я із задоволенням відкушувала листочки і жувала. © Julia Dodon / Facebook

• У Франції велика рідкість знайти у продажу свіжий кріп. Знайшла вихід: привезла 15 пакетів сухого кропу із Москви. Додаю в суп та у фарш для пельменів. © Діана Зимовська/ Facebook
• Мене 90-річна бабуся попросила привезти їй звичайний віник. В Ізраїль. Привезла. Щастя було багато. © Oxana Petriac/ Facebook
• Живу на Сицилії. Коли була вагітна, мені дуже захотілося російської шаурми з ринку. А де її взяти? Я прямо уявляла, як її їм: картопля фрі, морквина по-корейськи, капустка, кетчуп, курочка та лаваш. © Nadia Koroleva / Facebook
• Я ось за продуктами зовсім не сумую. А не вистачає сильно води: петербурзьких річок, каналів, заток і навіть калюж. Навіть за звуками сумую. Увімкнула якось увечері звук дощу на YouTube присипляючий. І такою пробувала, і такою, і в лісі, і в джунглях все не те. Звук дощу залізними пітерськими дахами особливий. © Олександра Шаталіна / Facebook
• Я переїхала менше року тому. Після кількох невдалих спроб зробити манікюр у азіатки та німкені роблю сама. Косметолога навіть не шукатиму: після того, що
  зробила з моїми нігтями німкеня під час медичного педикюру, обличчя довіряти комусь тут дуже страшно. © Anna Latova / Facebook

• Я працювала в Чехії та вирішила купити гречки. Зробити це виявилося не так просто, як у нас. Гречка вони зовсім непопулярний продукт, називається «поганка». І ще не вистачало там нашої різноманітності риби. © Зоя Бойко / Facebook
• Жили у Північній Африці. Подарунком було, коли привозили воблу, чорний хліб та докторську ковбасу. Так, у принципі, будь-яку нашу ковбасу. © Таня Мартін / Facebook
• Шалено нудьгував по чорній солі — це така костромська фішка. Посипають нею хліб, чи огірок, чи помідор, чи яйце. Мм... © Valery Medvedev / AdMe
• Я живу у Польщі. Тут у принципі все є: і гречка, і гриби, і огірки. Але чорного хліба немає й насіння. Тобто вони є, в пакетиках, худенькі і солоні, або сирі. А щоб як у нас: у пакетах одразу по 700 г, жирних, блискучих, смажених, — таких немає. © Silverchiffa / AdMe
• Я живу у Таїланді. Запам'ятався випадок: пригостили якось халвою. І ось я сиджу і смакую, а донька, їй років 5 тоді було, дивиться на мене з подивом і видає: "Мамо, ти що, землю їж?!" © KsuRo Ro / Facebook