Бахмут, Херсон, Миколаїв: Радсадівська громада прихистила тисячі переселенців і відновлює пошкоджені об’єкти

Війна змінила звичний уклад і ритм життя багатьох українців, особливо тих, хто проживав у регіонах, що опинилися в зоні бойових дій. Одним із таких регіонів стала Миколаївська область. З початку війни тут було все – і окупація територій, і бойові дії, і щоденні обстріли, що призводили до руйнування багатьох об’єктів цивільної інфраструктури та загибелі мирних жителів. Миколаїв, до того ж, зіткнувся ще й із проблемою тривалої відсутності води у всьому місті – внаслідок руйнування водогону. Наслідком усіх цих проблем став відтік кадрів (багато хто був змушений залишити Миколаївщину, рятуючи себе та свої родини), порушення цілісності інфраструктури та низка пов’язаних із цим соціальних проблем.

В умовах війни влада змушена була вирішувати проблеми, які роками не вирішувалися в мирний час – не стільки через відсутність бажання чи політичної волі (хоча в окремих випадках і цей чинник мав місце), скільки через брак необхідного фінансового ресурсу. Нині значною мірою цей ресурс Україні надають міжнародні партнери – фонди, організації, уряди різних країн. І така співпраця дає свої плоди: багато об’єктів, які ще кілька місяців тому нагадували руїни, сьогодні вже мають абсолютно новий вигляд. Це відбувається не лише в містах, а й у селах (проблеми яких раніше, відверто кажучи, цікавили лише тих, хто в них жив, і вирішувалися владою за залишковим принципом). Проілюструвати це можна на прикладі однієї з громад, розташованих поблизу Миколаєва.

Вісім років тому в Україні стартувала адміністративно-територіальна реформа, і різним населеним пунктам було запропоновано об’єднуватися в громади. Так з’явилася і Радсадівська громада, до складу якої увійшли шість населених пунктів – Радсад, Новобогданівка, Старобогданівка, Зарічне, Козирка та Михайлівка. Чисельність населення громади становить лише 5 тисяч осіб – в області вона є однією з найменших.

Від більшої частини Миколаєва Радсадівську громаду відділяє лише річка Південний Буг: громада розташована на правому березі Південного Бугу (селища Велика та Мала Корениха, що входять до складу Миколаєва, знаходяться зовсім поруч), а на лівому березі – Корабельний район Миколаєва. Таким чином, із початком війни Радсадівська громада, як і місто Миколаїв, опинилася дуже близько до лінії фронту, зазнавала обстрілів і втрат.

- На самому початку війни ворог планував захопити Миколаїв і Миколаївську область. Наша громада в цьому випадку не стала б винятком, - розповів в інтерв’ю «Новинам-N» голова Радсадівської громади Юрій Піньковий. - Були обстріли, прильоти, особливо в перші місяці війни. Постраждали і житлові будинки, і об’єкти соціальної сфери: три школи, амбулаторія, будинок культури.

Наразі, завдяки допомозі іноземних донорів, усі ці об’єкти відновлюються.

- Зараз ми беремо участь у Програмі розвитку ООН, і три наші установи потрапили до переліку на відновлення. Чекаємо, коли розпочнуться роботи в бюджетних установах. Якщо говорити про приватний сектор, житлові будинки, то одразу після обстрілів усе, що могли відновити власними силами, відновили. Десь замінили вікна, десь – покрівлю. А потім за рахунок і донорів, і держави забезпечували людей будівельними матеріалами, вони частково проводили поточні та капітальні ремонти у своїх пошкоджених оселях, - сказав Юрій Іванович.

Допомагає людям і держава. Власники пошкодженого майна подають заявки за програмою «єВідновлення» та отримують компенсацію на відновлення зруйнованих будинків.

Зіткнулася громада і з кадровим голодом – із початку війни з громади виїхало 50% населення, і для відновлення всіх пошкоджених об’єктів просто не вистачало робочих рук. Але з того моменту, коли лінію фронту вдалося відтіснити за річку Дніпро та Дніпровсько-Бузький лиман (листопад 2022 року), люди поступово почали повертатися, і нині повернулися вже практично всі.

Радсадівська громада прихистила й багатьох переселенців, які виїхали з місць, де ситуація була ще гіршою.

- У той час, коли місто Миколаїв сильно й довго обстрілювали, багато переселенців було саме з Миколаєва. Ми розташовані недалеко від міста, і щоб не від’їжджати далеко від своїх домівок, вони шукали житло поблизу. Плюс у нас є багато дач. Люди використовували і цю можливість, щоб урятуватися від обстрілів, - розповідає Юрій Піньковий. - Переселенців було дуже багато, зараз їх залишається близько двох тисяч. Є переселенці і з Бахмута, і з Харківської, Запорізької, Херсонської областей. Практично з усіх територій, які зараз окуповані або перебувають у зоні активних бойових дій.

За словами голови громади, наразі шукають донорів та інвесторів, які могли б допомогти з будівництвом житла для переселенців.

Були проблеми і з газом, і з водою, і з електроенергією. Особливо в ті періоди, коли відбувалися активні «прильоти» по Миколаївській області, внаслідок яких виходили з ладу об’єкти енергетики, пошкоджувалися лінії електропередач, і цілі міські райони на кілька годин поринали в темряву. Тож мешканці Радсадівської громади пройшли через ті самі труднощі, що й жителі Миколаєва.

- Хочу віддати належне всім нашим службам – за добу-дві ми відновлювали всі наші системи: і газові, і електричні, і водопровідні мережі. Люди недовго залишалися без цих послуг – ми відстежували, де які пошкодження, і намагалися якнайшвидше все налагодити.

Попри свою «малочисельність», у Радсадівській громаді є ціла низка підприємств. Одним із найбільших є АТ «Радсад», яке займається вирощуванням винограду. Є навіть власний коньячний завод, а також фермерські господарства. Причому деякі з них досить відомі – наприклад, ПП «Козирське» та ПП «Владам».

- Був період, коли деякі з них не працювали – наприклад, коньячний завод. Тому що обстріли були не лише по населених пунктах, а й по підприємствах. Було дуже багато пошкоджень. Згодом відновили роботу, і зараз працюють на повну потужність, - зазначив Юрій Піньковий. - АТ «Радсад» не зупиняло свою діяльність, що дало нашій громаді можливість вижити. Маю на увазі фінансову складову – сплату податків і надходження до нашого бюджету. Навіть під обстрілами проводилася підготовка до збору врожаю, обрізка рослин та інші роботи. На сьогодні всі підприємства працюють.

Без допомоги ззовні відновити повноцінну роботу навряд чи було б можливо. Принаймні в такі стислі строки.

- Нам дуже допомагають наші донори, яких ми залучали, і які знаходили нас самі. Вони надавали нам гуманітарну допомогу не лише у вигляді продуктів харчування, а й будівельних матеріалів, що дало можливість досить швидко відновити багато наших об’єктів, - зазначив голова Радсадівської громади.

Основною проблемою на сьогодні залишається житлово-комунальне господарство. Але це пов’язано не стільки з війною, скільки зі зношеністю багатьох комунікацій, більшість із яких були збудовані ще в 50–60-х роках минулого століття, і для їх оновлення потрібні значні фінансові ресурси.

Найбільше занепокоєння нині викликає фінансування на наступний рік. Якщо раніше, наприклад, значний обсяг надходжень до бюджету громади забезпечував податок із грошового забезпечення військових, то тепер, як відомо, Рада ухвалила закон, відповідно до якого цей податок переходить до державного бюджету. Відсоток надходжень до місцевих громад зменшиться, і питання виживання не втрачає актуальності. Проте Юрій Піньковий вірить, що держава все ж розробить механізм, за якого ці кошти працюватимуть і на громаду.

Він також вірить, що міжнародні партнери не залишать громаду в біді. Але головне багатство громади – це, безумовно, люди, мешканці громади, які показали, що готові працювати на її благо навіть у найекстремальніших, кризових умовах.

- Працюємо. Працюємо над відновленням. Займаємо не найгірші позиції за різними напрямами. Зберегли культуру, і сьогодні наші діти мають можливість займатися в гуртках, а художні колективи здобувають призові місця на різних конкурсах. Лише цього року п’ять наших колективів підтвердили звання «зразкових». Працюємо так само, як і до початку вторгнення. Але більше зосереджені на допомозі людям та відновленні всіх наших об’єктів, - підсумував голова Радсадівської громади.