Миколаївські сквери очима гостей міста

За останні роки Миколаїв прийняв більше 120 тисяч переселенців з різних куточків України. На превеликий жаль, причина цьому зовсім не туристичний інтерес. Люди полишають рідні домівки, рятуючись від війни, кидаючи все, що у них було: оселі, майно. І шукають вони не гучних розваг, а спокою, даху над головою, де можна на хвилину видихнути й забути про негаразди. Саме такими острівцями мирної тиші стають Миколаївські парки: для місцевих вони давно є звичною частиною міського середовища, а для переселенців — незнайомі “не орані” простори. Вони можуть багато чого розповісти про місто: свіжий погляд переселенців швидше помічає і недоліки, і деталі, на які корінні жителі міста давно перестали звертати увагу. “Новинам-N” стало цікаво, як виглядають міські парки, сквери очима гостей міста. Декілька переселенців охоче поділилися з нами своїми враженнями. Почати ми вирішили із двох зелених зон у самому центрі міста: скверів Ради Європи та Серце Міста.

Вхід до скверу Ради Європи, оточений складною схемою “зебр” та світлофорів, зустрічає великим хрестом — пам’яткою, встановленою на честь 2000-ліття Різдва Христового. Хоча, як свідчить напис, хрест і освячений Миколаївським і Богоявленським архієпископом Володимиром, захист від “темних сил” не зумів уберегти його від подряпин та потертостей. Шлях до нього простягається кам’яною плиткою, крізь яку пробивається рідкий бур’ян, та обабіч дорогу застеляють багряно-жовті чорнобривці: ряди квіток рясні, а земля волога, видно, що поливається.

Переходимо проїжджу частину до іншої зони скверу — її “охороняють” китайські кам’яні леви в облізлій позолоті. Загалом паркова зона тут розмежована асфальтом, тож машини небезпечно близько розсікають простір і постійно чутний гул коліс. Пішохідні переходи влаштовані незручно, а сама територія не має огородження, тому наглядати за дітьми треба вдвічі уважніше.

Якщо пройти далі, за левів, бачимо гарний фонтан: чистий, з прозорою водою та пружними струменями — тут приємно посидіти в задушливу спеку. Поряд клумба зі знайомими нам тендітними квіточками, полита та яскрава. З-за фонтану видніється монумент “Єдина Європа”: постать жінки з віночком у руці зі сплетених зірок прапору Євросоюзу. Працівник з косаркою вирівнює випалений червнем газон, який соломою відлітає з-під машини: одразу зрозуміло, що воду ця земля давно не бачила. Жовта трава ховається у тіні розлогих крон яскраво-зелених, ефектних, з пишними капелюшками листя, дерев. Між ними рідкі ліхтарі: більшість розміщена вздовж проїжджої частини.

Переходимо дорогу до віддаленої зони парку, до пам’ятника Небесній Сотні. Загалом тут прибрано, блакитно-жовті прапори майорять на вітрі а біля меморіалу стоять вази зі свіжими квітами. Тут також багато великих пишних дерев, та знову вид спотворює пожовкла трава навколо доріжки, викладеної сірим та червоним. Далі другий фонтан — він має не такий оновлений вигляд: на дні плями від фарби та деякі елементи конструкції заіржавілі. Такі деталі помітно, бо рівень води низький: фонтан тільки-но помили зі шлангу, тому вода лише набирається.

Чим далі від пам’ятника, тим парк менш доглянутий. Навколо багато урн та лавок, які давно потребують оновлення покриття, деякі з них — у білих плямах від пташиних екскрементів. Та все ж, і тут відпочити можна: око милують политі клумби, хоч їхні рослинки скромні та нечисленні.

Територія скверу Ради Європи плавно перетікає в сквер Серце міста: долаємо ще одну ділянку, непримітну, з великою трансформаторною будівлею, розфарбованою художниками.

Попереду великий насип піску та щебню — тут мостять нову доріжку. Оскільки проходу нема, трава навколо витоптана.

Загалом лінії доріжок, якими ми йдемо далі, розкреслюють парк п’ятикутною зіркою – це добре видно, якщо подивитися на мапу. Якісь доріжки ще укладають, інші ж деінде захаращені залишками ремонтних робіт чи густо заплямовані ягодами шовковиць, які падають з дерев. Але чим глибше в сквер прямують доріжки, тим більш гідний вигляд вони мають. Особливо приваблюють маленькі саджанці, що за низеньким бордюром, наче воїни в степу, стоять серед низької, жовклої рослинності.

В самому «серці» усе має цілком пристойний вигляд. По дорозі до оформленого гранітом центру скверу наче почесний караул вишикувались флагштоки з прапорами України та Євросоюзу. Соковито-зелений газон, що обрамляє цю частину парку, вигідно контрастує з вицвілою травою. Бруківка, хоч трохи й присипана землею, проте свіжоукладена та охайна. Між центральною територією, до якої ведуть сходи нагору, та «старим» парком багато ліхтарів та діляночок землі: це порожні клумби, але один їхній ряд по правий бік обнадійливо квітне чорнобривцями.

Тут є вказівники до нового туалету, який знаходиться в підвальному приміщенні під сходами. Вхід безкоштовний. Він зустрічає стільцем біля входу з написом «Туалетний папір брати тут» та робітниками в касках, які постійно то заходять, то виходять на поверхню. Роботи тут вже практично завершено: встановили нову сантехніку, є дозатори для мила, але поки що біля умивальників нема ні паперових рушників, ні сушарок, ні, бодай, дзеркал.

Крокуємо нагору по сходах, до центру скверу. Він одразу привертає увагу кришталевими потоками води, що вириваються в танці прямо з-під гранітної плитки – це так званий «сухий» фонтан. Дітлахи охоче бавляться та бігають між струменями, а батьки наглядають за ними, відпочиваючи на лавицях, які півколом відокремлюють цю територію скверу.

Звідси направляємося наліво вниз, до дитячого майданчику зі свіжопофарбованими гойдалками та каруселлю. Але розважитися тут поки що не вийде: фарба ще не висохла, навколо багато мотлоху від будівництва, у піску – червоно-біла стрічка, а маляри в процесі облагородження майданчика яскравими кольорами.

На противагу гойдалкам та каруселям, що гріють викрашені боки під червневим сонцем, трохи занедбаними виглядають тренажери розташованого неподалік спортивного майданчика. Червона фарба залізних прутів та перекладин «плішивить», а крізь білий колір пробивається руда іржа. Проте, це не заважає міцним молодикам ставати ще міцнішими, тренуючись тут до несхочу. Приваблює молодь і традиційна «клітка» для гри в баскетбол: вона розташована ближче до входу в парк. Огородження з залізної сітки тут деінде порване, що, як правило, є проблемою для більшості подібних майданчиків, але гравцям «на куражі» звернути увагу на подібні незручності просто немає часу.

Отже, парки наразі мають вигляд дещо незавершений: щось відновлюється, щось тільки будується, якщо судити з “Серця міста”, а багато чого навіть і не розпочинали. З одного боку, найбільш привабливим є сквер “Ради Європи”, з іншого – він надто маленький і розташований незручно: з обох боків вулиця з інтенсивним рухом транспотру. Але природа, що буяє тут не може не радувати: і квітки, і дерева — вся ця кольорова палітра прикрашає Миколаїв. І хоча рослинності у багатьох місцях все ще не вистачає догляду, відпочити тут приємно, особливо якщо вмоститися якомога ближче до оновлених центрів паркових зон чи біля одного з прохолодних фонтанів.