У Миколаєві відкрили меморіальну дошку на честь відомого журналіста Бориса Арова

У п’ятницю, 4 червня, на стіні будинку по вул. Московській, 31, у Миколаєві було відкрито пам’ятну дошку на честь Бориса Арова — відомого публіциста, спортивного журналіста та письменника. Зазначалося, що в цьому будинку Борис Лазарович прожив 67 років.

Борис Аров народився 1 травня 1919 року в с. Аджамка Херсонської губернії, нині Кіровоградська область. Закінчив семирічну школу і в 1933 році, коли йому було 14 років, вступив на кораблебудівний факультет Миколаївського суднобудівного технікуму.

З 1937 року працював у миколаївській обласній газеті «Південна правда». Вів репортажі з чемпіонату світу з хокею 1974 року, Олімпійських ігор – 1980, Універсіади – 1981. Його статті друкували журнали «Огонек», «Юность», «Молодіжна естрада», «Україна», «Старт».

Перша книга Бориса Арова – «Дорогі мої земляки» – вийшла друком у 1994 році. Останню свою книгу – «Мелодії наших доль» – 96-річний Аров дописав і надіслав до видавництва за кілька днів до смерті. 11 січня 2016 року він помер.

Автором дошки на честь Бориса Арова став відомий миколаївський скульптор Віктор Макушин. Своїми спогадами про Арова під час відкриття цієї дошки поділилися начальник міського управління культури Юрій Любаров, голова Миколаївської обласної організації Національної спілки журналістів України Микола Стеценко, головний редактор газети «Миколаївські новини» Анатолій Білоножко, голова обласної організації Спілки письменників України Віра Марущак, депутат обласної ради, голова постійної комісії обласної ради з питань освіти, культури, науки та спорту, миколаївський історик і краєзнавець Євген Горбуров, професор, доктор педагогічних наук Ілля Стариков, голова обласної єврейської громади Михайло Гольденберг, видавець Ірина Гудим, секретар Національної спілки журналістів України Гліб Головченко, поет Аркадій Суров та інші.

- У мене було багато зустрічей із Борисом Лазаровичем. Він запам’ятався мені як чудовий оповідач, людина з невгамовним і тонким гумором. І навіть сьогодні автор цієї меморіальної дошки – як він влучно передав цей примружений погляд, цю усмішку, яка фактично ніколи не сходила з його обличчя… Я часто радився з ним із тих чи інших питань, адже Борис Лазарович був свідком багатьох подій, що відбувалися в нашому місті та області й які він висвітлював на сторінках газети «Південна правда». Взяти, наприклад, репортажі про відкриття пам’ятника 61-му комунару або пам’ятника Шурі Коберу та Віті Хоменку. Наскільки скрупульозно описані – по годинах, по хвилинах – усі ці заходи, що тим, хто вивчає те чи інше питання, можна взяти ці статті, уважно їх переглянути – і матеріал для книги, для нарису вже готовий… Останнім часом, коли здоров’я Бориса Лазаровича вже послабшало, ми спілкувалися з ним телефоном. З 2016 року, звісно, його телефон мовчить. Але завдяки сьогоднішній події, меморіальній дошці, відкритій на його честь, ми можемо, проходячи повз, порадитися з ним, поговорити, згадати про ті зустрічі, які були у миколаївців із цією відомою, великою людиною, яка любила світ і, до того ж, була фронтовиком, кавалером багатьох бойових нагород, - сказав про Бориса Арова Євген Горбуров.

Ірина Гудим, яка стала видавцем останньої книги Бориса Арова, висловила захоплення його неймовірною працелюбністю та витримкою.

- Коли я телефонувала Борису Лазаровичу і запитувала, як у нього справи, у відповідь лунала чудова фраза: «Тримаю оборону». Завжди з гумором. Йому вже було багато років, в останні роки життя в нього була зламана шийка стегна. Але він щодня працював і щодня писав. І ось цю книгу він завершив, вніс дві правки, перевірив — і лише після цього, через сім днів, помер. Він зробив усе, що запланував. Дай Боже нам усім зробити стільки, скільки зробила ця невгамовна, чудова людина, - сказала Ірина Гудим.