Кров, що вбила неандертальців: як генетична несумісність вплинула на розвиток людства

Коли ранні сучасні люди покинули Африку, їхні еритроцити, можливо, швидко еволюціонували, що допомогло їм вижити в нових умовах. Однак ця ж адаптація могла сприяти вимиранню неандертальців, як припускають автори нещодавнього дослідження, пише Live Science.

Групи крові, що визначаються антигенами на еритроцитах, відіграють життєво важливу роль у сумісності імунної системи. Хоча багато хто знайомий з групами крові ABO і резус-фактором, який визначає позитивну чи негативну групу крові, еритроцити набагато складніші та містять сотні інших антигенів.

Ці варіації успадковуються, що спонукало команду з Університету Екс-Марселя у Франції дослідити стародавні геноми, щоб простежити еволюційну історію неандертальців, денисівців та людей. Дослідники секвенували геноми людей, які жили між 120 000 і 20 000 років тому, і виявили рідкісну групу крові неандертальців, яка була потенційно смертельною для їхніх новонароджених.

За словами Стефана Мазьєра, провідного автора та популяційного генетика, неандертальці мали рідкісний резус-антиген, несумісний з ранніми Homo sapiens та денисівцями. Ця несумісність, ймовірно, призводила до гемолітичної хвороби новонароджених під час схрещування, що спричиняло важку анемію або навіть смерть у нащадків неандертальців. Хоча сучасна медицина може лікувати резус-несумісність, 100 000 років тому такі стани були б невиліковними, що, можливо, прискорило б вимирання неандертальців.

Дослідження також показало, що сучасні варіанти гена резус людини походять від ранніх Homo sapiens, які, ймовірно, розвинули їх незабаром після міграції з Африки. Ця адаптація могла відбутися на Перському плато, де тиск навколишнього середовища і зростання чисельності населення сприяли швидким змінам у різноманітності еритроцитів. На противагу цьому, неандертальці та денисівці демонстрували обмежену різноманітність, ймовірно, через ізоляцію та інбридинг, що, можливо, ще більше сприяло їхньому вимиранню.

Це дослідження дає уявлення про те, як давні людські адаптації формували виживання та міжвидові взаємодії, розкриваючи складні зв'язки між генетикою та історією. Розуміння цих еволюційних змін не лише поглиблює наші знання про ранніх людей, але й демонструє крихкість популяцій перед обличчям генетичних та екологічних викликів.