Науковці розкрили феномен довголіття 117-річної іспанки Марії Браньяс

Учені дослідили феномен довгожительки Марії Браньяс

Нове генетичне дослідження, опубліковане в Cell Reports Medicine, здійснили науковці з Інституту досліджень лейкемії імені Жозепа Каррераса в Барселоні.

Зазначається, що Браньяс мала нижчий рівень запалення, кращі серцево-судинне здоров’я та імунну систему, ніж ті, хто на кілька десятиліть молодший за неї. Її кишковий мікробіом також демонстрував високу стійкість. Результати свідчать про рідкісний геномний профіль, який захищав жінку від вікової деградації.

Надзвичайно довга тривалість життя людини, прикладом якої є супердовгожителі, є парадоксом у розумінні старіння: попри похилий вік, вони зберігають відносно хороше здоров'я, — пишуть дослідники під керівництвом епігенетиків Елоя Сантоса-Пухоля та Алекса Ногери-Кастельса.

Вони припустили, що поєднання ДНК Браньяс із середземноморською дієтою, багатою на йогурт, а також фізично та соціально активним способом життя могло створити ідеальні умови для виняткового довголіття.

Насправді, пише видання, парадокс її здоров’я може перевернути традиційні уявлення про біомаркери старіння. Більшість моделей старіння вказують, що короткі теломери означають коротше життя, однак ситуація із Браньяс спростовує цей підхід. Ймовірно, клітинне старіння в неї відбувалося іншим, більш контрольованим шляхом. Учені сподіваються, що це несподіване відкриття може змінити підходи до розробки майбутніх терапій проти старіння та для профілактики захворювань.

Команда дослідників наголосила, що для підтвердження висновків потрібні ширші дослідження, однак випадок Браньяс є переконливою відправною точкою.

Супердовгожителі, такі як Браньяс, становлять надзвичайно малу частку населення: лише 1 з 10 людей, які доживають до 100 років, досягає 110. Хоча спосіб життя безумовно відіграв свою роль, дослідження підкреслило, що саме генетична архітектура, ймовірно, є головним чинником відмінностей. Масштабніші дослідження також виявляють спільні риси серед довгожителів, зокрема вищий рівень "хорошого" холестерину, кращий контроль запалення та унікальний склад кишкової мікрофлори.

Її здатність залишатися ментально, фізично й соціально активною до останніх років життя формує образ старіння як стійкого, а не деградаційного процесу. І хоча це дослідження зосереджене на одній людині, його наслідки є значними. Автори пропонують використовувати подібні дані для пошуку біомаркерів здорового старіння та розробки персоналізованих терапій довголіття.