В мережі опублікована схема приймача без живлення

У деяких місцях (чергова кімната, майстерня) бажано, щоб радіоприймач працював неголосно (як фон), але цілодобово. Батарейку в такому режимі доведеться часто змінювати, а залишати постійно включеним мережевий блок живлення - ризиковано.

Пропоную радіоприймач (рис.1), якому не потрібне джерело живлення. По суті, це детекторний приймач із двонапівперіодним детектором, тільки сам детектор не діодний, а транзисторний. Справа в тому, що опір відкритого колекторного переходу транзистора менше прямого опору діода. В результаті виходить ефективніший детектор, і приймач звучить голосніше.

Щоб мати на вході радіосигнал із достатньою для роботи детекторного приймача амплітудою, треба використовувати хорошу зовнішню антену, наприклад, з мідного обмотувального дроту. Діаметр його не критичний і вибирається з міркувань механічної міцності (0,5...2 мм). Виконати антену можна як похилого променя. При її довжині 52 м та висоті у верхній точці 16 м над землею, приймач приймає станції середніх та довгих хвиль на відстані 40...50 км досить голосно навіть на низькоомні телефони. А на високоомні капсулі ("Тон-1") можна почути і більш далекі радіостанції. Ще гучніший звук виходить, якщо до виходу підключити динамічну головку потужністю 2...4 Вт (4ГД-8Е) через понижувальний трансформатор з коефіцієнтом трансформації 10...12. Серце трансформатора - Ш8х10, з пермалою. Первинна обмотка містить 1800 витків дроту ПЕВ 0,1 мм, вторинна - 160...180 витків ПЕВ 0,59 мм. У цьому випадку звук чутний на відстані декількох метрів від приймача (звичайно, все залежить від потужності радіостанції, що приймається, і відстані до неї).

Для такого приймача потрібне гарне заземлення. З першого поверху краще протягнути провід до закопаного у землю на глибину 1,5...2 м металевого предмета (старого відра). В іншому випадку (на верхніх поверхах) можна підключитися до труб опалення або заземленого контуру самого будинку.

У схемі приймача використовують транзистори (бажано підібрати пару) з коефіцієнтом посилення 100...150 типу ГТ108Г, ГТ109Г або ГТ309Б.

Як корпус приймача зручний трансляційний гучномовець разом з наявним у ньому динаміком і вихідним трансформатором. Вхідний трансформатор Т1 намотується на круглому феритовому стрижні діаметром 8...10 мм. Підійдуть деталі від старого транзисторного приймача ("Альпініст", "Океан" і т.п.): корпус, динамік, вихідний трансформатор (включається половина його первинної обмотки, якщо вихід двотактний), конденсатор змінної ємності і магнітна антена на феритовому сердечнику (на ньому). Їх дані: ДВ - провід ПІЛШО 0,16 мм - 120 витків; СВ – ПЕВ 0,31 мм – 36 витків.

При самостійному виготовленні намотування ведеться на паперовій гільзі, одягненій на стрижень, щоб котушки переміщалися сердечником у пошуках місця найбільшої гучності.

Довжина намотування для ДВ – 28 мм (обмежена паперовими щічками), для СВ – 16 мм (рядова). Особливу увагу треба приділити обмотці ІІ. Вона розташована в центрі стрижня і має 30 витків з відведенням від середини (2 секції по 15 витків) дроту ПЕВ 0,31 мм. Обмотки III та IV намотані на відповідних секціях поверх котушки II. Кожна містить по 10 витків дроту ПЕВ 0,44 мм. Довжина намотування однієї секції – 7 мм. Кінці котушок "прихоплюються" клеєм. Розташування котушок на стрижні показано на рис.2.

Якщо вихід приймача підключити до підсилювача ЗЧ, вийде чутливіший приймач з підвищеною гучністю. Щоправда, у цьому випадку без джерела живлення не обійтися, зате приємно здивує чистота звучання, оскільки не чути шумів та свистів, властивих супергетеродинному приймачеві.