Знущання, тортури та розправи у штурмовому полку «Скеля»: нове розслідування

Видання «Слідство.Інфо» опублікувало розслідування, присвячене розкриттю фактів насильства, знущань, тортур та позасудових розправ над військовослужбовцями на полігонах та у тилових частинах 425-го Окремого штурмового полку (ОШП) «Скеля» ЗСУ. Головною сполучною ниткою матеріалу виступають історії трьох бійців, які вчинили самовільне залишення частини (СОЧ) у спробі врятувати своє життя від свавілля командирів.

Зникнення та втечі від насильства

Публікація поєднує три трагічні історії, що ілюструють, як керівництво полку «Скеля» розправляється з тими, хто намагається вирватися з частини:

Аркадій Кукшин — зник із зв'язку відразу після виходу матеріалу про смерті в полку, встигнувши переслати погрози від невідомих. Під час втечі з частини йому прострелили ногу.

Юрій — колишній інструктор полку, який пішов у СЗЧ після жорстокого побиття командиром під час відпустки. Побоюється за своє життя.

Олександр Завалов — застрелений товаришем по службі при спробі втечі. Його рідні довго боялися говорити із пресою, побоюючись наслідків.

«Він утік, але чому його просто застрелили, а не посадили». Історія Олександра Завалова

Трагедія в Олександрівці

20 травня 2026 року в селищі Олександрівка Кіровоградської області прямо посеред дня військовослужбовець Максим Черевань застрелив мобілізованого Олександра Завалова. Наступного дня на тому ж місці місцева влада галасливо святкувала  день вишиванки, що викликало хвилю обурення мешканців у соцмережах:

«20 травня тут застрелили людину, а 21-го на цьому місці вже святкуємо день вишиванки. Так і живемо», - писала місцева мешканка

Шлях у полк «Скеля»

Олександр страждав на наркотичну залежність, що загострилася після смерті батька і зникнення старшого брата. У січні 2026 року після виходу з реабілітаційного центру в Одесі його затримали співробітники ТЦК без документів та направили до 425-ї ОШП «Скеля». Останній тиждень життя він провів на полігоні на Кіровоградщині.

Мати загиблого, Лада Завалова, згадує, що син дзвонив з навчального центру під чужим наглядом, з різних номерів і перебував у страшному психологічному стані:

«Він мені говорив: “Мамо, я в пеклі, моліться за мене”»

Обставини вбивства та версія конвою

Про смерть Олександра ТЦК повідомив матері телефоном лише через 5 днів у формі абсурдного діалогу:

- Ваш син помер. - Від чого помер? - Від кровотечі. - Його вбили? - Ні, не вбили. — А чого? - Від вогнепального. - Тобто вбили? - Ні».

При упізнанні тіла родичам видали довідку про смерть. Командир групи супроводу Ігор (прізвище назвати відмовився) повідомив, що віз Олександра та ще п'ятьох мобілізованих до ЦНАП для відновлення документів під охороною озброєних конвоїрів. За його версією, Завалов відпросився у вуличний туалет, виліз у вікно та спробував втекти. Конвоїр вистрілив, і Олександр за лічені хвилини стік кров'ю. Надавати допомогу конвой не став, оскільки «у цьому не було сенсу».

Слідство встановило, що 27-річний військовий "Скелі" Максим Черевань випустив у Завалова чотири кулі з гвинтівки CZ Bren 2, одна з яких пробила тазову артерію.

Судовий розгляд та минуле стрілка

На суді адвокат Череваня вказував на нез'ясовані обставини: хто і навіщо видав його підзахисному зброю, хто відправив його конвоювати людей і які вказівки він отримав від командування. Проте суд ці деталі проігнорував. З'ясувалося, що Черевань раніше мав дві судимості за крадіжки та відбував реальний термін у в'язниці.

Мати Олександра досі запитує:

«Ну добре, скажімо, він біг... Але якщо біг, то посадіть його, навіщо ви його застрелили?»

"Я біг лісами, річками, болотами, мінними полями...". Історія Аркадія Кукшина

Незаконна мобілізація та тортури на полігоні

36-річний Аркадій Кукшин мав право на відстрочку (робота на критичному підприємстві, навчання на денному відділенні, знято з обліку через судимість). Проте 28 квітня його жорстко затримали співробітники ТЦК у Харкові (вибивши зуб та заливши очі газом) та відправили на полігон «Скелі» на Сумщині.

Аркадій описує полігон як концентраційний табір:

«Там під конвоєм ходять 600–700 чоловік, усі з цієї локації хочуть втекти, але всі думають, що це нереально»

Забута інструктором пляшка води обернулася для новобранців колективним покаранням: їх позбавили пиття на півтори доби. Чоловіки в бронежилетах бігали смугою перешкод під сонцем без краплі води:

Ти стікаєш потім, дуже хочеться пити. Ми знайшли в лісі якусь калюжу і намагалися напитися з неї»

Втеча під обстрілом

4 травня о 4:30 ранку Аркадій втік через заміновану зону навколо полігону. Натрапивши на патруль «Скелі» на околиці села, він потрапив під обстріл на ураження, отримав два поранення, але зумів втекти:

«Виходжу мінами, біг лісом... натикаюся на патруль “Скелі”, вони починають по мені стріляти. Мене двічі поранили. Я біг полями, лісами, болотами, дивом від них вітк... Вони готові були мене застрелити, аби я не втік із БЗВП»

Бездіяльність ГБР та нелегальний виїзд

Переховуючись на орендованій квартирі, Аркадій сам витяг кулю з ноги. При спробі звернутися до ГБР правоохоронці проігнорували факт стрілянини по ньому зате відкрили справу проти нього самого за СЗЧ. Поліція почала обшукувати житло його дружини. У лікарню Аркадій іти побоявся:

«...відправлять мене або в батальйон резерву, звідки я знову потраплю в "Скелю", де вони мене вб'ють, або відразу віддадуть мене "Скелі", і та мене вб'є"

На початку липня 2026 року Аркадій нелегально перетнув кордон і залишив Україну.

 "Я хочу служити, просто не з такими виродками". Історія Юрія

Знущання на полігоні в Ізюмі

Юрій прослужив у «Скелі» 9 місяців 2024 року, у тому числі інструктором під Ізюмом. Він розповів, що на полігоні систематично били людей. Юрію наказували бити його підопічних — мобілізованих жінок із в'язниць. Він відмовлявся і лише імітував побої у бліндажі, просячи дівчат підіграти.

Він став свідком того, як брат начальника полігону за неправильний хват автомата вдарив новобранця прикладом у обличчя, вибивши йому око. У шпиталі травму приховали, записавши як «мінно-вибухову».

Побої за «погану стрілянину»

Сам Юрій був нагороджений "Золотим хрестом" від Головкому Сирського. Наприкінці 2024 року на полігон приїхав командир полку Юрій Гаркавий (позивний «Скеля»). Через страх перед ним новобранці припустилися помилок при стрільбі з гранатомета. Увечері того ж дня старший інструктор (брат командира полігону «Жеки») побив Юрія металевою трубою від гранатомета по голові. Юрій знепритомнів, у нього були роздроблені зуби.

Безкарність та переслідування в тилу

Юрій втік до Черкас. Начальник місцевого ВСП врятував його, відмовившись видавати представникам «Скелі», які приїхали за ним. Юрія перевели до резервного батальйону без грошового забезпечення. У квітні 2025 року під час відпустки в Дніпрі його вистежив брат командира полігона «Скелі» і повторно жорстоко побив прямо на вулиці біля супермаркету.

Незважаючи на заяви в поліцію, ГБР та зняті побої, за рік справа так і не зрушила з місця. Юрій змушений переховуватись без документів, які полк йому так і не повернув.

Лише у липні 2026 року ГБР затримало командира полігону Євгена Гаркушу («Жеку») — але не у справі Юрія, а за побиття капелана у травні 2025 року.

Юрій підсумовує:

"У "Скелі" всіх, хто від них втікає, називають наркоманами... Я хочу сказати, що сам я не наркоман... Я також хочу служити далі в армії, але не з такими виродками"