Коли людяність сильніша за страх: у Виноградному Саду вшанували Праведників народів світу

Є в історії моменти, коли від людського вибору залежить життя іншої людини. Саме такою була історія Петра та Христини Блануц із Виноградного Саду. У роки Другої світової війни вони, ризикуючи власним життям і безпекою своєї родини, врятували від розстрілу маленьку єврейську дівчинку Лізу.

29 вересня, у День пам’яті жертв Бабиного Яру, у сквері Праведників народів світу в селі Виноградний Сад згадували цю історію та всіх, хто став жертвою нацистського геноциду.

Цей день нагадує про мільйони життів, забраних Холокостом, і тисячі невинних людей, страчених у Богданівському таборі смерті — одному з найжахливіших осередків нацистського геноциду на півдні України.

На пам’ятний захід зібралися представники влади, місцевого самоврядування, освітяни, краєзнавці, волонтери та мешканці громади. Серед них — начальник управління культури, національностей та релігій Миколаївської ОВА Олена Буберенко, начальник Вознесенської районної військової адміністрації Олександр Кукуруза, його перший заступник Антоніна Шарата, начальник відділу освіти, охорони здоров’я, культури та спорту РВА Олена Маценко, секретар Прибузької сільської ради Людмила Дячишина, староста Богданівського старостинського округу Тетяна Корнєва, директор Богданівського ліцею Олексій Поспєлов.

Долучилася до вшанування і директор Національного природного парку «Бузький Гард» Марія Горішня.

Але головними героями цього дня були ті, чиї імена викарбувані на меморіальній дошці у сквері, — Петро та Христина Блануці.

Вибір, зроблений попри страх

У роки нацистської окупації допомагати євреям означало наражати на смертельну небезпеку не лише себе, а й усю свою родину. Саме тому вчинок Блануців сьогодні сприймається як приклад особливої мужності — тихої, без зброї та гучних слів, але здатної врятувати людське життя.

Голова ГО «Миколаївська обласна єврейська громада» Михайло Ґольденберґ зазначив, що такі люди діяли під загрозою власного життя, керуючись совістю та переконанням, що людське життя є найвищою цінністю. Він також провів паралель із сучасністю, побажавши українським військовим вистояти у боротьбі з ворогом і вибороти для України мир та свободу.

У 2003 році Петру та Христині Блануцям було присвоєно високе звання Праведників народів світу.

Про це під час заходу нагадав Олексій Поспєлов. Він розповів, що врятована подружжям дівчинка Ліза згодом навчалася у Богданівці, потім в Одесі, а нині живе у США. Попри відстань, вона не забуває край, де минуло її дитинство: телефонує, цікавиться подіями та переживає за людей, особливо тепер, коли Україна знову переживає війну.

Ця деталь робить історію Блануців особливо живою. Адже йдеться не просто про подію, яка сталася понад 80 років тому. Йдеться про врятоване життя, яке продовжилося — і про пам’ять, що передається від покоління до покоління.

Староста Богданівського старостинського округу Тетяна Корнєва закликала берегти історичну правду та розповідати про неї молоді. Адже пам’ять про минуле — це не лише данина загиблим, а й відповідальність перед майбутнім.

Саме тому такі заходи важливі сьогодні, коли Україна знову бореться за своє право на життя і свободу. Історія Праведників нагадує: навіть у найтемніші часи людина здатна залишатися людиною.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв нацистського геноциду та всіх загиблих.

До меморіальної дошки Петру та Христині Блануцям поклали квіти — як знак вдячності, поваги та пам’яті.

Минуле не можна змінити. Але можна вирішити, що саме ми винесемо з нього у майбутнє. Історія Петра та Христини Блануц говорить про просту, але надзвичайно важливу річ: іноді для того, щоб врятувати світ, не потрібно мати в руках зброю. Достатньо не відмовитися від людяності, коли навколо панує страх.