Під Антарктидою прокинувся древній розлом: учені пояснили два потужні землетруси

 

Результати дослідження оприлюднили наприкінці жовтня 2026 року в науковому журналі. Виявилося, що обидва землетруси виникли в межах давньої розломної зони, яку раніше вважали геологічно неактивною. Дослідження очолив Емануеле Лодоло з Італійського національного інституту океанографії та експериментальної геофізики. Його команда встановила, що стародавні розломи можуть зберігати механічні слабкості протягом мільйонів років.

Земна кора складається з тектонічних плит, які повільно рухаються поверхнею мантії. На їхніх межах накопичується напруга, що може вивільнятися у вигляді землетрусів. Однак упродовж геологічної історії деякі плити припиняли існувати як самостійні структури. Вони занурювалися під сусідні плити або ставали частиною більших тектонічних утворень.

Саме такою була давня плита Фенікс, фрагменти якої досі зберігаються поблизу Антарктичного півострова. Раніше вважалося, що розломи, які втратили активність разом із плитою, більше не здатні спричиняти значні землетруси. Проте аналіз подій 2025 року поставив це припущення під сумнів: осередки обох землетрусів збіглися з лінією стародавнього трансформного розлому.

Чому давній розлом знову активний

Такі розломи виникають у місцях, де сусідні ділянки океанічної кори ковзають одна відносно одної. Коли ці рухи припиняються, у земній корі залишаються великі зони порушених порід. Саме в такій ослабленій зоні виникли два потужні землетруси.

Для детального вивчення структури морського дна науковці використали сейсмічні дані та геофізичні вимірювання. Зокрема, вони застосували метод сейсмічного відбиття, який дозволяє досліджувати внутрішню будову земної кори за допомогою хвиль. Отримані результати показали, що давній розлом досі зберігає внутрішні деформації.

Дослідники запропонували два можливі чинники. Перший стосується особливостей будови стародавнього розлому: його ослаблені ділянки можуть концентрувати механічну напругу навіть після припинення первинних тектонічних рухів. Другий пов’язаний із сучасною взаємодією плит Скоша та Антарктичної. Їхні переміщення можуть передавати напругу на значні відстані та впливати на давні геологічні структури.

У результаті розлом, який утворився мільйони років тому за зовсім інших умов, може знову активізуватися. Саме такий механізм науковці розглядають як можливе пояснення землетрусів у протоці Дрейка. Геофізичні дослідження також виявили, що крізь ослаблені ділянки земної кори можуть проникати розплави вулканічного походження. Це свідчить про складні процеси, які тривають у глибинах океанічного дна.

Науковці припускають, що стародавній розлом нині може функціонувати як велика зона зсуву всередині залишку плити Фенікс. Цей фрагмент поступово занурюється під Південні Шетландські острови.

Відкриття має значення не лише для Антарктиди. Воно показує, що потужні землетруси можуть виникати не тільки на сучасних активних межах тектонічних плит, а й у межах стародавніх розломів. Зазвичай саме активні межі вважають головними зонами сейсмічної небезпеки, проте існують і внутрішньоплитні землетруси, які відбуваються далеко від таких меж.

Водночас науковці не стверджують, що кожен давній розлом обов’язково становить загрозу. Його здатність знову активізуватися залежить від сучасних напружень, просторового розташування та фізичних властивостей порід. Дослідження також не дозволяє точно передбачати час майбутніх землетрусів, а лише розширює уявлення про геологічні структури, які можуть бути джерелами потужних підземних поштовхів.

За висновками дослідників, давні розломи здатні зберігати механічні слабкості протягом мільйонів років. За відповідних умов сучасні тектонічні рухи можуть знову активізувати ці структури, навіть якщо плита, на якій вони виникли, давно припинила самостійне існування.